Бліц-інтерв’ю із ніжинським іконописцем до Різдва

 

 60-річний ніжинець Валерій Ісаєнко, іконописець, роботи якого можна можна побачити у Ніжинських церквах, Києво-Печерській Лаврі, крім того – у Російський храмах та за кордоном: в Німеччині, в Америці, Парижі, і навіть у Греції.

 Валерій Ісаєко закінчив Київський художньо-промисловий технікум, по профілю «дизайн промислових виробів», а також Київський художній інститут.

Чим ви займалися після навчання?

Після закінчення технікуму, я працював по своєму профілю у Орловському проектно-конструкторському технологічному інституті машинобудування Московської філії, художником-конструктором.

Потім служив у армії за кордоном в Єгипті і в Сірії. Після армії, працював на  Чернігівському ТОВ «Хімволокно».

Як ви прийшли до того, що стали писати ікони?

Я зустрівся в Чернігові з одним священником – він був монахом Києво-Печерської Лаври, отець Михаїл. У них була набожна сім’я, де була династія священників. Отець Михаїл сам був майстром, він теж писав ікони, і от, після спілкування з ним, я теж почав і реставрувати і писати образи святих. І вже близько двадцяти років я цим займаюсь.

Чи не пропонували вам тоді прийняти постриг у монахи, чи у вас уже була сім’я?

Пропонували. Я тоді ще не мав совєї сім’ї, але у монастир не пішов, я був моллодий, і якось не готовий був віддати своє життя Богові. Адже до цього потрібно прийти самому, усвідомлено, раз і назавжди.

Які існують правила для написання ікон? (адже це – святиня)

Так, звичайно. Потрібно постувати, причащатися, молитися. Для цього є спеціальна молитва,  атакож загальна – перед початком всякого діла. І ще є спеціальні ікони, які допомогають іконописцям – це образ Іоана Богослова, а також ікона Св. Луки.

Причому ікони зазвичай, пишуть в повній тиші, особливо благоприємно писати образи святих вночі, коли, як то кажуть на грішну землю спадаж тінь.

Кожен місяць, у храмі Різдва Пресвятої Богородиці, що у Києво-Печерській лаврі,  я приймаю святе причастя, беру благословення у священника, і працюю з Божою допомогою.

Чи відчувається різниця між щойно написаною іконою, і тією, що вже намолена?

Чи є якась певна енергетика?

Так, звичайно є. Спава втому, що це може відчувати віруюча людина, а людина без віри може не по бачити цю різницю, просто не відчути її.

Від намолених ікон йде внутрішнє тепло, благодать. Буває ,подивишся на ікону, начеб-то і написана вона добре, але немає внітрішнього тепла, немає молитви, вона холодна.

От ви подивіться на людину, яка щиро молиться Богу – від такої людини теж відчувається невидимо тепло, так само і з іконами.

Коли я подивлюсб на ікону, я вже бачу, яка написана з молитвою, а у якої просто намальовано контури, образ обличчя.

Чи траплялися дива з іконами, які ви пишете?

Відбувалися дива. Років 10-15 тому, для Покровської церкви у Ніжині, я робив Плащаницю. Плащаницю прикрасили квітами, і вона була в храмі на перед Паскою.

І квіти, якими вона була прикрашена близько року залишалися свіжими, вони не зів’яли.

Причому їх не поливали, взагалі нічого не робили, а квіти були наче щойно з клумби.

На це диво приїздило подивитися багато паломників. Усі дивували, мабуть, таке диво людям показав Господь.

Де можна побачити ваші роботи?

Мої ікони можна побачити у багатьох Ніжинських храмах: у Миколаївському соборі, я зробив для нього центральний купол, частково на бокових стінах, у жіночому монастирі ,у Василівській, Вознесенській, Хрестовоздвиженській, Богоявленській церквах.   

А також, у Києво-Печерській Лаврі, деякі образи залишаються, а в основному їх розвозять далі по світу.

У Канаді у монастирі святої Марії Магдалини є моя ікона «Умиление» Божої Матері, туди її привезла ігуменія цього монастиря, яка придбала ікону в Києві на Андріївському узвозі.

Для Вашингтонського Миколаївського кафедрального собору Російської Православної церкви я подарував ікону «Державная», її замовила у мене одна жінка з України, яка зараз проживає в Америці.

Ікона угодників Божих Михаіла і Федора, яку я написав,  знаходиться у чоловічому монастирі в Росії, поблизу Москви.

Та взагалі по всьому світу – є у Греції у м. Яніни ікона Георгія Побідоносця, а також мої роботи є в Німеччині, написана моною ікона Великомучениці Варвари знаходиться у Парижі.

Я так розумію, що Ви віруюча людина? А яка у вас сімя? Чи віруючі ваши близькі, чи ходять вони в храм?

Так, звичайно, я віруюча людина. І взагалі  - я рідко даю інтерв’ю, не користуюсть комп’ютером.

У мене є сім’я, жінка і донька. Вони ходять у храм час від часу, інколи причащаються.

Мої близькі мене підтримують, Слава тобі, Господи, бо написання ікон не кожному вдається.

Часто богоугодна справа буває покараною: людину можуть вилаяти без підстави, може трапитися якась неприємність, хвороба, чи просто злі сили не дають писати святі образи. Чи не було у вас таких випадків?

Буває, і досить часто. От, наприклад, перед початком написання ікони я відчуваю, що мені наче «викручує руки».От я хочу підійти, і зайнятися вже своєю справою, а воно не дає, наче руки хто зв’язує, і все. В таких ситуаціях я молюсь, а також мені допомогає пост і молитва.

Пам’ випадок, коли я зробив гарну ікону, слава Богу. А людина, далека від церкви ,почала нарікати, і оце не так, і оце…Розумієте? Ну що я міг йому сказзати?

Як укріпитися у Вірі?

О, це дуже не просте запитання. Я сам до цього прийшов не зразу. Зараз я бачу, що зі мною було до того, як я увірував, і що зараз. Як я писа ікони тоді, як зараз – це ж небо і земля. Це важко пояснити ,це потрібно відчувати. Взагалі з Божою допмогою набагато легше в світі жити.

 

 

Автор: Олеся Михайлова дляЧернігівщина: події і коментарі,фото автора