Залізничний переїзд між Носівкою і Малою Носівкою відкрили
27 лютого жителі Носівки, Малої Носівки та Перебудови (Ніжинський район) влаштували протест біля залізничного переїзду поряд з Носівським цукровим заводом. Зібралося близько 70 осіб. Вони вимагали відновити роботу переїзду. Отож переїзд працює знову.
Півтора року тому переїзд між Носівкою і Малою Носівкою закрили. Людям запропонували ходити через міст — шляхопровід для автомобілів. Однак міст був не обладнаний для пішоходів. Та і йти до нього далеко — три кілометри. А з Малої Носівки 27 дітей добираються до школи та дитячого садочка. А ще — люди на роботу, бабусі-дідусі — в магазин.
— Перш ніж організувати мітинг, ми всіх про нього попередили, — розповідає Лілія Заїка, мешканка Малої Носівки. Вона разом з чоловіком та друзями й організувала протест. — Ми вирішили все зробити за законом, не з бухти-барахти. Написали в декількох екземплярах звернення-попередження. Віднесли їх міському голові, в міліцію, районну адміністрацію, начальнику Носівської залізничної станції. Факсом відправили начальнику Ніжинської ділянки колії та столичному начальству. У зверненні-попередженні ми повідомили, що 27 лютого о восьмій ранку перекриватимемо рух потягів через переїзд. Щоправда, за дві години, поки стояли на коліях, потяги пропускали. І знову поверталися на місце протесту.
Того дня, за двадцять хвилин до початку мітингу, до переїзду прибув міський голова Носівки Іван Пугач. У протестувальників було до нього багато запитань: і щодо переїзду, і щодо руху маршруток. Але він побув і швидко поїхав, наче відхрестився від нас.
Лілія говорить, що рух мостом для людей — непідходящий варіант.
—Три кілометри до мосту, сімсот метрів по ньому і ще три кілометри в Носівку, — каже вона. — Особисто в мене двоє дітей: одна ходить у садочок, наступного року до школи, іншій — шість місяців. Я її на щеплення сім кілометрів у колясці маю везти. Замість одного, якщо через переїзд. Та навіть, щоб просто хліба купити, треба долати сім кілометрів. Коли я сказала про це Олександру Мазуру, керівнику Ніжинської дистанції колії, він запитав: «А тобі нема кому хліба купити?». А як же бути місцевим пенсіонерам, хто їм купить хліба? А діти, що до школи добираються, як їм? Міст, через який нам пропонували діставатися райцентру, не обладнаний пішохідними доріжками. Мені той же Мазур намагався довести протилежне. Коли він приїхав на мітинг, я запропонувала йому показати ті доріжки. Не показав. А носівський міський голова сказав: «їх там і бути не може». Міст вузький.
Занадто висока активність носівчан налякала залізничників. А ще Іван Пугач переконаний, що міст через рік... завалиться.
Переїзд відкрили у той же день.
— За півдня повернули на місце плити, які познімали, коли закривали переїзд, — радіє Лілія Заїка. — А коли ми тільки починали протестувати, носівчани не вірили у наш успіх. Дехто навіть сміявся. Та ми не здавалися: розклеювали оголошення, роздавали їх у магазинах та в громадському транспорті. Запрошували усіх небайдужих підтримати нас. Коли ходили кабінетами місцевих начальників, наводили жах. Рядові працівники зачинялися у кабінетах. Думали, що «тітушки» ходять, бо чоловіки наші кремезні і високі.
Однак у своїй повній перемозі протестувальники не впевнені.
— Головне, щоб як швидко нам поновили переїзд, так же швидко його не закрили.
Як довго носівчани можуть користуватися переїздом, поки невідомо. Поговорити про це з Олександром Мазуром не вдалося — з 3 березня він пішов у відпустку. Його заступник Юрій Шешеня володіє інформацією менше.
— Переїзд ще потребує ремонтних робіт, — коментує Юрій Володимирович. — Проте нехай люди уже зараз користуються.
Автор: Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №10 (1452), gorod.cn.ua
