Ніжин попрощався з героєм Олегом Биковим
2 березня ніжинці попрощались із ще одним кращим сином України. Олег Биков — Герой, який загинув на сході країни, захищаючи її цілісність.
Тіло воїна на руках несли через усе місто, від будинку де жив Олег (біля пам'ятнику Чорнобильцям) до Собору Всіх Святих. Хоча розпорядники похорону запланували, що загиблого бійця до храму доставлять автомобілем.
Олег народився у жовтні 1989 року, навчався в гімназії № 3, здобував вищу освіту в одному з київських ВНЗ, служив у армії, відвойовував аеропорт, загинув двадцять шостого лютого під Ясиноватим.
Коли Олега проносили повз ринок по вулиці Московській, то здавалось, що час завмер, а дзвінка тиша різала вуха. Усі й покупці, й продавці, й прохожі, й пасажири автобусів, й водії автомобілів, усі вони зупинились й повернулись обличчям до похоронної процесії.
І лише звуки похоронної музики заглушували всі схлипування та голосні зітхання ніжинців. Багато хто з жінок, які стояли обабіч дороги не просто плакали, а голосно ридали, навіть, не витираючи сльози.
Сотні людей прийшли попрощатись і провести в останню путь свого захисника. Були родичі та близькі хлопця, друзі, сусіди, однокласники, вчителі з його рідної школи, нинішні учні та колишні випускники, прості ніжинці, та ті, хто про страшну трагедію дізнався йшовши на ринок за покупками.
Люди несли дуже багато квітів. Дехто — цілими оберемками.
Жінки, які ніколи не знали Олега телефонували додому й просили рідних запалити свічечку в пам'ять про загиблого.
Після служби в Соборі Всіх Святих труну пронесли через усю Гоголівську до Меморіалу Небесної Сотні.
Попереду траурної ходи йшли школярі з дванадцятьма українськими прапорами. А друзі Олега кидали під ноги квіти.
Уздовж всієї вулиці стояли діти та дорослі, із магазинів і перукарень виходили заплакані покупці й працівники.
Багато хто до скриньки збору коштів кидав гроші, дехто — навіть, останні, які були в гаманці.
Перед тим як їхати на кладовище на центральній площі звучав Гімн України. У той момент сліз не стримували ні чоловіки, ні жінки, ні діти.
Бажаючих попрощатись із Олегом на кладовищі було дуже багато. Людей на цвинтар везли три автобуси та з десяток легкових автомобілів.
Коли хоронили воїна, то плакало, навіть, небо. А ніжинці через сльози промовляли “Герої не вмирають!”.
Герої не вмирають. Вони на вічно живуть в нашій пам'яті і наших серцях.