Ніжинські дівчата - легенди українського КВН

Років так вісім-дев’ять тому у Ніжині була досить дотепна та яскрава КВН - команда, яка складалася з одних дівчат! Причому, ці дівчатка смішили самого пана Маслякова і не тільки.

Де тепер її учасниці, чим займаються і як живуть, де бували вони в період розквіту команди, хто в Сочі виявився янголом-охоронцем для дівчат – про це і не тільки журналістам „ПіКу” вдалося дізнатися у самої учасниці, в минулому відомої команди „СВ-gіrls” – Аліни Поліковскої яка нині живе в Києві, та працює редактором на одному з рейтингових телеканалів. 

- Аліна, розкажіть, будь ласка, коли була створена ваша команда, хто був її керівником?

Насправді КВН - команду ми започаткували ще зі шкільної парти – історія розвитку почалася в 1998р. Ми тоді навчалися в Ніжинській школі - гімназії №16. В 10 класі, як-то кажуть, із лимону  зробили лимонад: коли об”єдналися клас А і Б, із двох ворогуючих колективів  створилася команда „СВ-gіrls”.

І почалося! Спочатку перемога серед шкільних команд КВН Ніжина, потім — перемога в двобої з командою агротехнічного коледжу. А вже в 1999 році „СВ-gіrls”стає володарем Гран-прі Всеукраїнського фестивалю шкільних команд КВН в Одесі. Повірте, на той час це було неабияким досягненням для шкільної команди!

 Закінчивши школу, майже всі учасниці вступили до Ніжинського педуніверситету. Навчалися на різних факультетах, але основна частина команди – на соціально-гуманітарному. Саме в університеті сформувався основний склад команди. Кількість участників завжди була стала: спочатку 7, пізніше - 9 дівчат.

Оригінальною знахідкою нашої команди була маленька дівчинка Юлечка, яка потрапила до нас у 8-річному віці. Зараз ця наймолодша учасниця виросла, їй вже 22 роки, вона недавно вийшла заміж, а також знайшла себе в ресторанному бізнесі. Справжня красуня:  коли я її побачила, одразу навіть не впізнала!
- Назва „СВ-gіrls”- це якийсь свій шифр та талісман чи, може, вона  пов’язана з „СВ-шоу”, яке було на той час знамените разом з ведучою В. Сердючкою?

- Назва розшифровується дуже просто: “Самые весёлые девчонки. І ніякого зв’зку ні  з „СВ – шоу”, ані зі спальним вагоном немає. Тоді таки Вєрка Сердючка вже була на телеекранах, але саме „СВ –шоу” з"явилося десь за два-три роки потому. Звичайно,  з часом, з”являлися думки змінити назву команди, але тоді нас вже знали як  „СВ-gіrls”. Це стало своєрідним брендом, і тому назву залишили.

- Чому в команді були тількиі дівчата?

- Від початку ми були достатьо самостійні, розраховували завжди лише на власні сили, тому сама думка взяти до складу команди хлопців, просто не виникала. До того ж, не уявляю собі чоловіка, який би міг це все витримати, в тому числі нас самих! Коли виникала потреба у виконанні епізодичної чоловічої ролі, ми вдавалися до маленьких хитрощів — просили допомоги хлопців - наших друзів із інших команд.

- Хто придумував сценарії для „СВ-gіrls”? Де проходили репетиції і хто підказував що правильно, а що треба підправити та замінити?

- Одразу хочу зазначити, що історія команди „СВ-gіrls” від першого до останнього дня її існування — це тернистий шлях однодумців, який базувався на божевільному ентузіазмі і відданості своїй справі

Свій шлях ми прокладали цілком самостійно. Це стосується і написання сценаріїв. Насправді мозок — це такі ж самі м”язи, які потрібно розробляти. Звичайно ж, були і жарти, які з”являлися, як осяяння. Але, коли ти активно граєшь одночасно в кількох лігах, коли тебе редагують Андрій Чевурін та Михайло Марфін, такі “випадковості” просто не проходять. Це праця дуже важка. Збиралися, проводили “мозковий штурм”. Жарти відбиралися за принципом “смішно-несмішно”. Якщо ми самі сміємося, то,значить, це буде смішно і іншим.

Отак все і відбувалося. Вдень  вчимося, а вночі  пишемо сценарії. В такому режимі існувати, до того ж, успішно навчатися і конкурентноспроможно виступати на рівні з іншими командами було складно. Але нам дуже допомогала підтримка і розуміння деяких наших викладачів. Звичайно,спуску нам не було, вчилися, як і всі інші! Але за добрі слова і готовність прийти на допомогу ми дуже вдячні декану соціально-гуманітарного факультету Антоніна Іванівні Конончук  та іншим викладачам, які толерантно ставилися до нашої справи, вірили в наш талант.

- У вас була своя так звана „фішка” – фірмовий одяг команди – досить прикольні платтячка. Чия це була ідея, хто дизайнер?

- Все, знову ж таки, просто: поїхали в магазин, вибрали тканину та фурнітуру,  мама Тома (учасниці нашої команди) пошила нам платтячка, і ми, довгими зимовими вечорами, пришивали латочки і тасьму - так було створено фірмовий одяг команди.

- Вашу команду запрошували на КВН до пана Маслякова ви змагалися за право пожартувати на одній сцені з хлопцями знаменитого тепер „Кварталу-95”. Чи не ставилися до вас москвичів як до команди з периферії?

- Взагалі, на мою думку, нам дуже пощастило грати  в один час не лише з „Квартальцями”, а з такими видатними командами, як “Три Товстуни” (Хмельницький), “ЧП” (Мінськ), “Ва-Банк” (Луганськ) та іншими. Це була висока планка майстерності. Хай там як, але ми ніколи не відчували зверхнього ставлення до нас, але, разом з тим, скидок і поблажок, як для жіночої команди, також не було. Ми змагалися нарівні. Інколи навіть редактори зверталися до нас: “Нежин! Ребята! На сцену!” Саме тому в КВНівских колах нас поважали. Й досі в нас багато друзів-чоловіків, в минулому КВНщиків.

Багатьох з них ви знаєте, телевізійних проектів, “Comedy Club”, «Ранковий підйом на Новому», “Файна Юкрайна”, той же „Квартал95”. Ми завжди щиро радіємо успіхам наших друзів, адже добре знаємо, яка скажена праця передувала цьому.

- Які тоді були закулісні хвилювання, цікаві або ж смішні випадки?

- Хвилювань завжди вистачало. Оскільки КВН — це задоволення не з дешевих, ми постійно перебували в стані нужденності. Інші команди без “добових” навіть не вирушали на змагання, а ми й гадки не мали, що це таке. Коли всі інши КВНщики, переймаючись суто творчим процесом, поверталися до готелю на таксі, вечеряли, відпочивали, дівчата з Ніжина тряслися в метро, а потім ще на двох маршрутках, діставалися свого, одного на всіх, чотиримісного номера, сідали і думали, що б таке купити на 7 грн. поїсти.  Всі наші друзі -КВНщики добре знали, що коли йдеш в гості до СВшек, кращий презент дівчатам - це ковбаса з батоном. ))) Кубик “Галіни Бланка”, розділений навпіл і залитий окропом — такий собі своєрідний супчик на сніданок. Було й таке...  Але те, що нас не вбиває, робить сильнішими. Хоча тепер моя підшлункова залоза в цьому б посперечалася.

   Попри все, ми друзі, а вже потім — команда КВН. Якби це було не так, то навряд чи ми змогли б вистояти. Тим паче, при такому божевільному ритмі життя. Бувало так, що ми тижнями не поверталися додому. Їдемо спочатку до Одеси, звідти — до Хмельницького, потім — гра у    Тернополі, наступна — у Харкові і т.д. Переїзди, готелі, гуртожитки, автобуси, вагони поїздів. Інколи, повертаючись додому, прокидаєшся серед ночі у власному ліжку і не можеш збагнути, де ти.

   Але на нашій долі завжди вистачало щасливих випадковостей і чарівних збігів,що допомогали нам не опускати руки. Якось в Сочі в готелі „Перлина”, де проходив перегляд всіх команд, перед виступом до нас підійшли дві дівчини, познайомились і сказали,що вони також з Ніжина. Звичайно,ми були раді бачити своїх так далеко від рідного міста, запросили Інну і Славу в гості. Пізніше виявилося, що вони тут давно живуть і працюють, а їхній дядько також родом із Ніжина, нині — воєнком міста Сочі! Ця людина стала для нас справжнім янгомом –Охоронцем. На той момент він просто допоміг нам вижити: організував для нас елементарне харчування, цікаві екскурсії. Так дівчатка з Ніжина хоч Сочі побачили! Хочабув дуже зайнятою людиною, він особисто прийшов нас привітати, а дівчата принести величезний торт з написом “CB-girls”- кращі!” Такої підтримки ми не відчували і на Батьківщині! Було дуже приємно!

- Чому все-таки команда розпалася? Адже ви змагалися з знаменитими КВНщиками? Причиною розпаду була фінансова сторона,  якісь непорозуміння між собою або ж просто не вистачало часу?

 -У 2004 р. ми вийшли до полуфіналу Вищої Української Ліги на Новому каналі. Ми, вже не студентки університету, вкрай виснажені, без коштів, довго вагалися, але прийняли рішення - їхати. Здавалося, так складно, як цього разу, навіть нам,  з нашим значним досвідом поневірянь, не було ніколи. Вкрадений гаманець з останніми копійками, врачена дорога апаратура, взята на прокат — все це не додавало оптимізму. До того ж, наш капітан, що не так давно вийшла заміж, була на шостому місяці вагітності! І саме вона виконувала  майже всі центральні ролі в команді. Ніхто не міг собі й уявити, що на сцені в величезних шароварах в образі Вакули бігає маленька вагітна жінка.  Але, зібравши останню волю в кулак, ми вийшли на сцену. В той день зі сцени Жовтневого палацу з вуст Олександра Маслякова пролунало: “Команда “CВ-girls” дякує своїм батькам!” Більше дякувати нам не було кому...

Це була дуже драматична, але яскрава і достойна гра, за яку нам і зараз не соромно. Після чого ми прийняли спільне, рішення: команди “CВ-girls” більше не існує. Попереду очікувало доросле життя, а гра залишилася позаду. Треба вміти не лише красиво грати, але й вчасно, красиво піти. От ми і пішли — красиво і вчасно.

- Де зараз учасниці команди? В яких містах живуть, чим займаються та чи бувають в Ніжині?

- Всіх нас доля розкидала по світу: хтось залишився в Ніжині, хтось мешкає в Києві, а дехто перебрався до ближнього та дальнього зарубіжжя. Щодо кар’єри, то хтось знайшов себе в сфері продажу, хтось в рекламному бізнесі, хтось на телебаченні, навіть на естраді —“Проект Любов” - це наша Люба. (Любов Буличева - визнана однією із 100 кращих вокалістів другого сезону популярного телешоу "Х-фактор» - авт.) –

Хай там як, але школа життя КВН, роки виживання, набуті веселість та кмітливість, не минули даремно. Кожна з нас по-своєму успішна, кожній є чим пишатися!

Чи спілкуєтесь ви нині між собою, тримаєте тісний зв’язок як традицію наприклад, у фільмі „Іронія долі” – кожен рік, 31 грудня ми з друзями ...і т.д.

- А як же КВН  закінчився, але ж дружба  триває. Зрозуміло що в силу обставин, ми не можемо зустрічатися, так часто, як

хотілося б. Але кожна зустріч — це справжня подія! І для того, щоб знати, що

в тебе є ТВОЇ дівчата, не обов’зково бачитися кожного дня. Інколи достатньо

набрати номер телефону і почути такий рідний та знайомий голос!

Не зважаючи, на відстань, динамічний графік і особисті сімейні клопоти, ми завжди намагаємося зустрічатися. А хто не може приїхати,обов”язково телефонує: “Дівчата, я теж з вами!” – і на душі стає тепліше!

Побажання читачам від учасниці в минулому відомої команди КВН.

-В одному маленькому містечку жили собі дівчатка, не мали грошиків, але любили КВН і мріяли опинитися на сцені у самого Маслякова. І от так сталося, що стоять вони на  сцені Жовтневого палацу в світлі рамп, і весь зал їм аплодує, і сам Олександр Масляков за лаштунками бажає їм: “Хай щастить!”, і всевидюще око відеокамер летить на них згори, і мешканці того самого маленького містечка, завмерши перед екраном, з гордістю видихають: «Наші дівки!»…

І це не казка. Так буває. Просто не бійтеся МРІЯТИ!

 

Автор: Олеся Михайлова, фото з архіву учасниць